ПАЛІМПСЕСТИ: # STUSFEST у БІБЛІОТЕЦІ

 

28 – 29 серпня у м.Вінниця відбувся фестиваль «Палімсести:studfest», Події фесту, присвяченого Василеві Стусу, почали розгортатися навколо невеличкої бібліотеки № 2, що розташована в самому серці – історичному центрі Старого міста у Вінниці.

29 серпня з самого ранку до бібліотеки почали підтягуватися дітлахи, дорослі з цікавістю заглядали у дворик. Всіх хвилювало, що ж має бути? Та з приходом гурту художників на чолі з Олександром Нікітюком робота закипіла.

Пензлики стали чарівними метеликами у руках натхненних дітей. І рудий залізний паркан почав перетворюватися на квітковий килим з усміхненим обличчям Василя Стуса. Дітей було багато – всі хотіли докласти руку до чудодійства, і фарби змінювали одна одну. Це було дуже символічно.

Адже «Палімпсести» — назва збірки віршів Стуса, однойменна назва фесту і означає пергаменти,з яких стерто первинний текст і написано новий, однак старий може проглядатись. Саме так, крізь старі стіни будівлі та звичайний непримітний паркан на світ народжувалося нове диво.

Все це дійство відбувалося під супровід віршів Василя Стуса та авторських, які читали наші поети-сучасники: Дмитро Штофель, Олег Коцарев, Таня-Марія Литвинюк, Любов Якимчук, Еліна Свенцицька, Василь Овсієнко та багато інших.

Атмосфера «стусівського кола» настільки просочила кожен закуточок маленького дворика бібліотеки, що вже переповнювала серця всіх присутніх гостей, читачів, організаторів, митців. Під магічною дією доброї посмішки Поета вірші почали читати і пан Нікітюк, і його помічники, і діти

.


Світла душа Василя Стуса начебто була з нами, зі всіма присутніми на заході. І пригадалися слова поета: «Не оплакуй моїх фотокарток, мамо. Твій син – щасливий. Хай і невесело мені, хай і не знаю, що може бути попереду (…), але все ж – це щастя: мати таку долю, як у мене» (лист до матері 19.03.1979 р.).

І золото збігаючого серпня мануло надією на нові зміни у житті, у долі, в Україні, в цієї маленькій, затишній бібліотеці…

Послухай вересня – і він повість

у миготливо-золотій задумі:

те, що в веснянім виснислося шумі,

іще й подосі жде на благовість.

Спадає листя – і твої ждання

мов перелітний птах, пірветься в вирій.

З усіх коханок дайсь єдиній – вірі,

що зраджує і любить навмання.

Бо вже верхів’я молодих трепет

напризволяще наслухає гуки

німих висот. Тополя ламле руки –

їй сил нема – пірвати тіло в лет.


(В. Стус. Із збірки «Паліпсест»)

 

 

Качура С.В.,зав.філією

Ред.головний методист

 

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

*